У Полтаві пам’ять про минуле живе не тільки в старих будинках, музейних експозиціях чи назвах вулиць. Іноді історія міста постає перед перехожим у зовсім іншій формі. Саме таким об’єктом можна вважати пам’ятник Марусі Чурай – жіночу скульптуру в центральній частині Полтави, яка водночас нагадує про легендарну піснярку та про українську пісенну традицію загалом.
Цікаво, що сприймати цей монумент як звичайний скульптурний портрет було б не зовсім правильно. Достеменно встановленого зображення Марусі Чурай немає, та й сама її біографія складається з невеликої кількості відомостей, навколо яких за століття виникло чимало переказів. Тому полтавська скульптура передає не конкретну зовнішність жінки XVII століття, а узагальнений образ дівчини, з якою народна пам’ять пов’язала відомі українські пісні.
Де шукати пам’ятник Марусі Чурай
Пам’ятник розташований у середмісті Полтави поруч із Полтавським академічним обласним українським музично-драматичним театром імені М. В. Гоголя. Для навігації найзручніше використовувати адресу театру – вул. Гоголя, 23. Скульптура стоїть у відкритому просторі біля театральної будівлі, неподалік від вулиці Небесної Сотні.
Це важлива практична деталь для гостей міста: шукати окремий музей, парк або меморіальний комплекс не потрібно. Пам’ятник знаходиться безпосередньо в центральній міській забудові. Оглянути його можна безкоштовно, а доступ до скульптури не залежить від графіка роботи театру.
| Параметр | Дані |
|---|---|
| Що це за об’єкт | Пам’ятний знак, пов’язаний з образом Марусі Чурай та українською піснею |
| Де розташований | Центральна частина Полтави, біля театру ім. М. В. Гоголя |
| Орієнтир для навігатора | вул. Гоголя, 23 |
| Рік появи | 2006 |
| День відкриття | 14 квітня |
| Автори скульптури | Дмитро Коршунов, Валерій Голуб |
| Приблизна висота | 3,5 м |
| Доступ для відвідувачів | Вільний |
Таким чином, пам’ятник Марусі Чурай можна без проблем додати до пішої прогулянки Полтавою. Окремо планувати тривалу поїздку заради нього немає потреби – об’єкт знаходиться там, де туристичний маршрут природно перетинається із сучасним життям міста.
Чому біля театру стоїть саме Маруся Чурай
Розташування скульптури поруч із театром добре відповідає її змісту. Ім’я Марусі Чурай уже давно належить не лише історії чи фольклору. Воно присутнє в музиці, літературі та сценічному мистецтві. Через це сусідство з театральною будівлею сприймається цілком природно.
Монумент з’явився тут 14 квітня 2006 року. Його створили скульптори Дмитро Коршунов та Валерій Голуб. До архітектурного вирішення проєкту був залучений Анатолій Чорнощоков.
При цьому початковий задум був ширшим, ніж просто встановлення ще одного персонального пам’ятника. Композиція присвячена Українській пісні, а Маруся Чурай стала її людським уособленням.
Це пояснює і характер самої роботи. Тут немає намагання показати визначну особу в офіційній позі. Немає жесту, спрямованого до натовпу, військових атрибутів чи демонстративної урочистості. Замість цього перед перехожим постає тиха жіноча фігура.
Якою автори показали Марусю
Здалеку композиція читається дуже просто: молода жінка стоїть у повний зріст. Проте найбільш промовистими є дрібніші деталі.
Голова дівчини трохи опущена. Одна рука піднесена до обличчя, інша тримає рослинний вінок. Ноги босі. Вбрання має виразні народні мотиви, однак уся увага не концентрується на декоративності костюма. Значно важливіший загальний настрій – спокійний, задумливий і трохи сумний.
У скульптурі немає активного руху. Здається, ніби героїня на мить завмерла серед власних думок. Для образу піснярки таке рішення виявилося доречним: пісня тут передається не через музичний інструмент або написані ноти, а через емоційний стан людини.
Навіть положення руки з часом отримало власне міське трактування. Деяким полтавцям воно нагадувало жест людини, яка тримає біля вуха мобільний телефон. Так серйозна культурна пам’ятка несподівано отримала невелику сучасну легенду, вже створену самими мешканцями міста.
З чого зроблений пам’ятник
Візуально поверхня фігури може створювати враження суцільної металевої скульптури. Насправді конструктивне рішення складніше. Основу виконано із залізобетону, а зовнішню поверхню пов’язують із використанням міді.
Загальна висота композиції сягає приблизно 3,5 метра. Такий розмір дозволяє добре бачити пам’ятник із площі, але він не перетворюється на домінанту, що пригнічує навколишню архітектуру.
| Деталь | Що можна побачити або встановити |
|---|---|
| Побудова композиції | Одна жіноча постать |
| Положення | Фігура стоїть у повний зріст |
| Художній настрій | Зосередженість, спокій, легкий смуток |
| Одяг | Стилізоване українське вбрання |
| Характерна деталь | Рослинний вінок |
| Конструктивна основа | Залізобетон |
| Оздоблення | Мідь |
| Розмір | Близько 3,5 м заввишки |
Для міської скульптури важливим виявився і простір навколо неї. Фігура не захована між будівлями, тому її можна роздивлятися з різних точок. При зміні ракурсу інакше сприймаються силует, нахил голови та складки вбрання.
Чи існувала Маруся Чурай насправді
Саме тут починається найцікавіша частина історії. Ім’я Марусі Чурай відоме далеко за межами Полтави, але скласти її біографію так само точно, як життєпис добре задокументованого історичного діяча, неможливо.
За традиційною версією, вона жила в Полтаві у XVII столітті та мала талант до складання пісень. Пізніше народна пам’ять пов’язала з її ім’ям низку творів. Однак між красивою легендою та підтвердженим документами фактом у цьому випадку існує велика відстань.
Саме тому коректніше називати Марусю Чурай легендарною полтавською пісняркою, а не переказувати кожну подробицю її життя як беззаперечну історичну подію.
Особливо відомою стала історія про кохання Марусі та Гриця. Вона отримала численні літературні варіації й поступово стала одним із центральних сюжетів, пов’язаних із образом дівчини. Звідси походить і міцна асоціація Марусі Чурай з піснею “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.
Також їй традиційно приписують “Засвіт встали козаченьки” та інші пісенні твори. Говорячи про них, важливо використовувати саме формулювання “приписують”, адже встановити індивідуальне авторство народної пісні, яка століттями існувала в усній традиції, надзвичайно складно.
Чому пам’ятник має ще одне значення
У назві “пам’ятник Марусі Чурай” увага автоматично переходить на одну людину. Та авторський задум цікавіший: монумент задуманий як знак Українській пісні.
Маруся в цьому випадку працює як символ.
Українські народні пісні протягом тривалого часу не мали звичного сучасній людині способу збереження. Їх не записували одразу в студії, не завантажували до цифрових архівів і далеко не завжди друкували разом з ім’ям автора. Твір міг переходити від однієї людини до іншої, змінювати окремі слова та існувати в кількох варіантах.
Тому постать легендарної піснярки добре передає сам принцип існування народної творчості. Ім’я збереглося, історія обросла переказами, а пісні продовжили жити власним життям.
Кілька деталей, які легко пропустити
Пам’ятник не потребує довгої екскурсії, проте під час огляду варто звернути увагу на речі, які не завжди помітні на фотографіях:
- скульптура не створена як достовірний портрет Марусі, оскільки надійного прижиттєвого зображення, за яким можна було б відтворити її зовнішність, немає;
- висота фігури – приблизно 3,5 метра, тому при огляді зблизька вона значно більша, ніж може здатися на загальних фотографіях площі;
- пам’ятник має два смислові рівні – конкретний образ Марусі Чурай та узагальнену присвяту українській пісенній культурі;
- скульптуру відкрили у 2006 році, тож вона належить до порівняно нових пам’яток Полтави, а не до дореволюційної монументальної спадщини міста;
- найкраще композицію розглядати не тільки спереду. Бічний ракурс добре показує положення рук, нахил постаті та пластику одягу.
Є у пам’ятника й цікава особливість сприйняття: знаючи легенду про Марусю, людина бачить перед собою піснярку, а без цього контексту – просто задумливу молоду українку. Саме ця подвійність робить композицію зрозумілою навіть без довгого пояснювального тексту.
Маруся Чурай і культурний образ Полтави
Зв’язок легендарної піснярки з Полтавою давно перестав обмежуватися народними переказами. Її образ використовували письменники, драматурги та інші митці. Найвідомішим сучасному читачеві літературним переосмисленням, безперечно, став роман у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”.
Проте літературна героїня і предмет історичного дослідження – не одне й те саме. Художній твір може заповнювати прогалини, створювати діалоги, характери й обставини. Історія потребує доказів. Полтавський пам’ятник ці два світи фактично поєднує: він не претендує на роль документальної реконструкції, але матеріалізує образ, який давно існує в українській культурній пам’яті.
Для Полтави це особливо органічно. Місто має сильний літературний та музичний контекст, а тому поруч із пам’ятниками реальним державним, військовим чи культурним діячам тут знайшлося місце і для героїні, біографія якої нерозривно переплелася з легендою.
Чи варто включати пам’ятник у маршрут Полтавою
Спеціально виділяти кілька годин лише на цей об’єкт немає сенсу. Значно краще сприймати його як одну із зупинок під час знайомства з центральною частиною Полтави.
На огляд достатньо 10-15 хвилин. За цей час можна обійти композицію, роздивитися деталі та побачити, як вона поєднується з театральною площею. Якщо цікавить історія української культури, варто заздалегідь знати про подвійний зміст монумента – тоді фігура Марусі сприйматиметься зовсім інакше.
Особливо цікаво порівняти її з класичними міськими пам’ятниками. Тут немає вершника, високої колони чи постаті на масивному п’єдесталі. Автори обрали набагато камерніший сюжет – самотню дівчину, яка ніби на кілька секунд зупинилася посеред міста.
У цьому, мабуть, і прихована головна особливість пам’ятника Марусі Чурай у Полтаві. Він розповідає про минуле без буквальної реконструкції історичної сцени. Перед нами образ людини, про яку відомо набагато менше, ніж розповідають легенди, але саме ці легенди стали частиною української культури. Тому скульптура біля театру нагадує не тільки про Марусю. Вона нагадує про здатність пісні переживати свого автора, змінюватися разом із поколіннями та залишатися впізнаваною навіть через сотні років.
